Хроніки покращень. Як Україна фінансує спорт

Чому міністерським вихвалянням не варто довіряти.

Останнім часом пожвавив свою діяльність у соцмережах спортивний міністр Ігор Жданов. Усвідомлюючи, що ніхто себе не похвалить ліпше, ніж ти сам, Ігор Олександрович власними устами чи з допомогою свого радника Павла Булгака не соромиться виспівувати оди собі і очолюваному відомству. Тільки впродовж останніх двох діб з’явилося два повідомлення, в яких одночасно лунає констатація власних заслуг і докір злісним критикам, — повідомляє Главком.

Диявол у деталях

«Коли наступного разу будете чути відверту неправду про те, що держава, тобто усі ми з вами, ніяким чином не допомагаємо нашим спортсменам боротися за медалі міжнародних змагань для України — показуйте їм цю інфографіку, — пише пан Жданов і дає посилання на матеріал сайту Tribuna.com. – Для прикладу, у 2018 році на підготовку збірної України з фристайлу було виділено 15,2 млн. грн. Не в останню чергу, завдяки фінансовій підтримці Мінмолодьспорту, Олександр Абраменко здобув золото зимових Олімпійських ігор. Враховуючи його видатні успіхи та відповідну формулу розподілу коштів, фінансування фристайлу за рахунок Держбюджету збільшилося в 2019 році на 22% і складає 18,6 млн. грн. Чим краще виступають спортсмени з виду спорту на міжнародній арені в поточному році, тим більший обсяг фінансування на підготовку та участь у змаганнях вони отримують на наступний рік».

Цифри, якими дуже пишається Ігор Жданов

Для початку варто відзначити, що відкритість, якою так хизується пан Жданов, була притаманною і його попередникам. Цифри з фінансуванням державою видів спорту ЗМІ при бажанні могли отримати, скажімо, в щорічних звітах Національного олімпійського комітету. Принаймні, з тих часів, як НОК у 2005 році очолив Сергій Бубка.

По-друге, відкритість — не завжди означає прозорість. Бо диявол криється в деталях. Приміром, важко збагнути, за яким критерієм найфінансованішим літнім видом спорту є баскетбол. Адже досягнення на кшталт медалей чемпіонату світу у «3х3», одному із відгалужень справжньої гри, можуть похизуватися більшість із перелічених у списку спортів. Крім того, непогано б розтлумачити, на що спрямований цей 61 з гаком мільйон гривень для баскетболістів.

Було б непогано, якби в спортивну інфраструктуру, адже по суті в Україні є лише два більш-менш сучасних ігрових зали – «Юність» у Запоріжжі і «Олімп» у Південному на Одещині. Відремонтовані обидва в основному коштом приватних інвесторів. З натяжкою в цей ряд можна поставити ще відверто совковий київський Палац спорту, декорації в якому не змінюються вже років 50. З анонсованої Мінмолспортом програми будівництва у шести містах багатофункціональних арен місткістю 3000 глядачів роботи розпочалися лише в Рівному. І фінансування там, здається, «небаскетбольне».

Український баскетбол знаходиться в жалюгідному стані. Щоб переконатися в цьому, достатньо переглянути матчі внутрішнього чемпіонату. Та й чоловіча національна збірна попри наявність великої кількості класних гравців, які виступають за кордоном з двома представниками НБА на чолі посіла у відбірній групі Кубка світу-2019 п’яте місце з шести команд. Як для фінансованого найліпше літнього виду спорту, погодьтеся, не вельми.

Ставка на біатлон

Відразу 35 мільйонів гривень виділяється на наймасовіший і найпопулярніший серед олігархів вид спорту — футбол. У цьому випадку ситуація більш-менш зрозуміла, адже основна частина цих коштів спрямована на програму Федерації футболу України з будівництва штучних полів у кожному місті. Президент ФФУ і одночасно голова бюджетного комітету Верховної ради Андрій Павелко подбав, щоб потрібні суми були виділені. Інакше рентабельність відкритого за кошт УЄФА у Мартусівці на Київщині заводу з виробництва штучних полів була б поставлена під сумнів. А що вартість домашньої «продукції» вища, ніж закордонні аналоги? Так це особливо нікого й не дивує.

Андрій Павелко відкриває завод у Мартусівці. Фото – Світлана Вербицька
Проте найфінансованішим видом спорту в нашій державі, незалежно від того, літо то чи зима, є біатлон, який, за словами державного тренера Євгена Колупаєва, фінансується так, що гроші навіть залишаються. Не дивно, адже окрім найвищої в Європі державної підтримки наші біатлоністи, на відміну від решти зимових видів, не позбавлені уваги спонсорів.

Втім, куди спрямовуються ці кошти? В підготовку національної збірної, яка провалила торішню Олімпіаду і проводить зараз один із найгірших за останнє десятиліття сезонів? У запрошення російських тренерів з заплямованою допінговими скандалами репутацією? Чи в поповнення складу національної команди молодими російськими біатлоністками, яких тільки за останніх півроку в нашому біатлоні з’явилося троє?

А розповіді про появу в Буковелі сучасної біатлонної бази, на якій можна було б не тільки якісно тренуватися, а й проводити змагання міжнародного рівня, так і залишаються казочками для бідних. У жахливому стані перебуває також біатлонна база в Підгородньому під Тернополем. Та сама, на якій виховувалися одна з найкращих біатлоністок світу другої половини 90-х — початку 2000-х років Олена Зубрилова, олімпійська чемпіонка Олена Підгрушна, лідер сучасної чоловічої збірної України Дмитро Підручний, чемпіони Паралімпіад Петро Кардаш і Тарас Радь. Втім, навіщо щось відбудовувати і вкладати в перспективу, якщо у потрібний момент президент Федерації біатлону України Володимир Бринзак домовиться з друзями-росіянами і нашу збірну підсилять чергових двоє-троє «заробітчан» з числа тих, хто виявився непридатним на Батьківщині?

Пріоритетність пріоритетів

Дивує також і скупість держави у ставленні до дзюдо, виду спорту, в якому Україна торік прогриміла на весь світ. Адже то ж там 17-річна киянка Дарина Білодід стала наймолодшою в історії виду чемпіонкою світу. Крім того, не треба забувати про досвідченого Георгія Зантараю, одного з найтитулованіших європейських дзюдоїстів останнього десятиріччя. Вони — лише вершина айсбергу, а в обоймі є таланти калібру Богдана Ядова, Артема Хомули, міцного бійця Якова Хаммо. Невже настільки перспективний вид спорту заслуговує на високе фінансування менше, ніж той же баскетбол?

Дарина Білодід вписала своє ім’я в історію світового дзюдо. Фото – Judoincide

е саме стосується й греко-римської боротьби. Торік українські «класики» привезли срібло й бронзу чемпіонату світу, а замість державної відзнаки отримали зменшене у порівнянні з 2018-м фінансування і вольове рішення міністра Жданова, котрий вирішив проіґнорувати рішення експертної комісії і призначив замість успішного фахівця Артура Дзиґасова на посаду наставника збірної маловідомого широкому загалу спеціаліста Сергія Андрєєва.

Та найбільш кричуща ситуація з плаванням. І мова навіть не про те, що за останні роки молоді українські плавці Михайло Романчук і Андрій Говоров навигравали чимало медалей чемпіонатів світу та Європи, плавають по результатах, близьких до світових рекордів. Питання у банальному зобов’язанні держави перед своїм народом — навчити людей плавати. Кількість загиблих на воді в Україні зростає щороку і в 2018-му сягнула понад 800 осіб (станом на серпень). Ми пожинаємо плоди відсутності басейнів — перепрофілювання старих об’єктів у щось матеріально рентабельніше і відсутність доступних нових. Проте держава цю проблему вперто іґнорує. Плавання має 16-те серед літніх видів фінансування. І то за умови, що сам вид спорту — технологічно затратний і потребує серйозних вкладень навіть якщо мова виключно про національні збірні.

До величезних непорозумінь можна віднести й доволі суттєве, хоча вже далеке від колишнього рівня фінансування важкої атлетики, виду спорту, який ганьбить нашу державу постійними допінг-скандалами. Достатньо сказати, що через вживання заборонених препаратів позбавили здобутих у 2008 і 2012 роках олімпійських медалей відразу чотирьох українських важкоатлетів — Олексія Торохтія, Ольгу Коробку, Наталію Давидову і Юлію Калину. Тільки протягом останнього року три важкоатлети з України здали позитивні допінг-проби. Наша команда не була допущена до останніх чемпіонатів світу і Європи і з великою долею вірогідності буде позбавлена права брати участь в Олімпіаді-2020. Проте 13 мільйонів гривень видові спорту, який безсоромно ганьбить честь країни, виділяють.

Нехтування інтелектуалами
Натомість стикаємося з майже дивовижною ситуацією в неолімпійських видах спорту. Найліпше фінансований там пауерліфтинг. Понад 15 мільйонів гривень «ліфтери» заробили божевільною кількістю медалей на турнірах різних рівнів, де Україна має цілу когорту непереможних спортсменів.

Однак не треба забувати, що вважається наша держава топовою й у найінтелектуальнішому виді спорту — шахах. Тільки торік українські жінки здобули командне срібло на Олімпійських іграх, а Марія Музичук стала бронзовою призеркою особистого чемпіонату світу. Взагалі ж українські жінки і чоловіки вигравали Олімпіади по два рази, чемпіонами світу в новому тисячолітті були Руслан Пономарьов, Анна і Марія Музичук, Анна Ушеніна.

Торік українські шахістки стали срібними призерками Олімпіади. Фото – Шахова Україна

Та що ми маємо? Згідно статистики, якою хизується пан Жданов, на шахи виділяється лише 3,1 мільйона гривень на рік. Це менше, ніж навіть у 2018-му. Це менше, ніж для сумо, кікбоксингу, муай-таю, підводного спорту, панкратіону, самбо, бодібілдингу, ушу, карколомних видів, у яких є купа версій і по дві-три федерації тільки в Україні.

В оприлюдненій нещодавно виданням УНН статистиці, яку теж презентувало відомство пана Жданова, зазначено, що громадянство інших країн у період з 1993 по 2017 роки прийняло 137 українських спортсменів. Не відомо, з якої стелі взяті ті цифри, але тільки шахістів за попередніми підрахунками вдалося налічити чотири десятки. І з огляду на ставлення до інтелектуальних видів спорту нашої держави то зовсім не дивно. Більше того — закономірно. Що найцікавіше, у нехтуванні інтересів шахів влади різних забарвлень були єдиними. Фінансувати всякого роду «мордобої» вочевидь перспективніше.

Підстави пишатися

Між тим, гортаємо стрічку в «Фейсбуку» пана Жданова далі. І наштовхуємося на ще одне цікаве повідомлення: «Покажіть мені скільки чемпіонатів Європи та світу проводиться у вашій країні, і я скажу в якому стані знаходиться ваш спорт. У 2019 році Україна стане справжнім центром спортивних подій. У нас пройде (у програмі української мови за п’ятий клас наголошується, що «пройде» дощ, а змагання чи концерт «відбудуться» – авт.) 9 чемпіонатів світу та Європи з таких видів спорту, як: драгонбот, історичне фехтування, шахи, стрибки у воду, мотокрос, танцювальний спорт, багатоборство (легкоатлетичне — авт.), пляжна боротьба та регбі. Завдяки цілеспрямованій політиці Мінмолодьспорту, щодо залучення міжнародних змагань, яка ведеться з 2015 року; завдяки активній та партнерській співпраці в цьому питанні з національними федераціями, Україна стає потужною країною міжнародних турнірів. І цим варто пишатися!»

Так різнобарвно виглядає драгонбот. Фото – www.fitnessko.pro

Пишаємося. Але зауважимо, що з олімпійських видів у цьому переліку є лише чемпіонат Європи зі стрибків у воду, чемпіонат Європи з легкоатлетичного багатоборства і континентальна першість з реґбі-7 серед жінок. Шахи пан міністр згадує у контексті чемпіонату Європи серед людей з порушенням слуху. Решта видів або не дуже розвинені в світі, або мають стільки версій, що самі не відають про повну кількість чемпіонатів, турнірів та кубків.

Наші спортивні чиновники мали б колись зрозуміти, що мірилом їхньої діяльності є здорова нація, створення умов для масових занять спортом. Професійні досягнення мали б стати наслідком масовості. Однак у нашій країні з совкових часів звикли чіплятися за медалі будь-якою ціною, на змаганнях усіх рівнів. Часи минають, а підходи не змінюються.

Іван Вербицький

Як повідомлялося, Українка стала чемпіонкою світу з біатлону.

загрузка...
Загрузка...

Поширюйте матеріал

Загрузка...